Далі не буде (замість післямови)

Далі не буде

(замість післямови)

Навряд чи ця книжка дасть відповідь на питання, в чому ж саме феномен серіалу про Грегорі Хауса. Одні впевнені, що секрет — у геніальній грі британського актора Г’ю Лорі. Інші захоплені афористичними текстами. Багато хто переконаний, що успіх Хауса пояснюється колосальним страхом смерті в сучасному суспільстві. А може, запитуємо ми, це сучасне суспільство просто сумує за справжнім? Хаусизми — відповідна здорова реакція на необхідність дотримуватися політкоректності, умовностей, правил пристойності. Вигаданий командою професіоналів від шоу-бізнесу бунт окремо взятого індивідуума виражає бажання багатьох збунтуватися в реальному житті. І, хай це прозвучить парадоксально, втримує сучасне суспільство від остаточного занурення у вир хаосу і розпаду.

Ефект від «House M. D.» прирівнюється до терапевтичного. І близький до того ефекту, який досягається при перегляді детективів, трилерів або фільмів жахів. Середньостатистична людина, що живе у великому місті (а ми вже пояснили на початку книжки, чому «Доктор Хаус» — перш за все для такого глядача), переповнена негативних емоцій. І значно ліпше, аби вона виплеснула негатив разом з адреналіном, сидячи вдома перед телевізором або в маленькому залі кінотеатру, аніж вилила все це на своє оточення. Класичний приклад небезпеки такої поведінки показаний у фільмі Джоела Шумахера «Падіння» (Falling Down), що вийшов на екрани в 1993 році й більше відомий у нас під назвою «З мене досить!» Спочатку сценарій був відхилений як надто радикальний. Але його долю вирішила висока оцінка Майкла Дугласа, що зіграв у результаті головну роль — Вільяма Фостера, обивателя, типового американського службовця, який в один чудовий, а вірніше — жахливий спекотний день застряг в автомобільній пробці, й це переповнило чашу його терпіння. Втомившись від великого міста, він бере бейсбольну биту і починає трощити все на своєму шляху, на декілька годин перетворюючись на справжнього божевільного.

^{Майкл Дуглас у фільмі «З мене досить!»}

«Доктор Хаус» виконує ту ж компенсаторну функцію, яку раніше виконували трилери і горори. Як правило, надивившись «страшилок» у кінотеатрі або перед телевізором, глядач не перетворюється на монстра. Зазвичай трапляється навпаки: той, хто не дістає можливості спустити пару в такий спосіб, часто становить загрозу для суспільства. З «House M. D.» аналогічна ситуація: кожен наступний епізод знімає втому, соціальну напругу і знижує вірогідність бунту, аналогічного тому, який постійно демонструє Грег. Досхочу посміявшись над хаусизмами і переконавшись у тому, що, ігноруючи чинні правила, можна врятувати людське життя, люди зовсім не починають наступного дня масово ігнорувати закони людського співбуття і грубіянити одне одному. Неполіткоректність Хауса робить нас терпимішими, сексизм змушує цінувати жінок, відчайдушність в ухваленні рішень нагадує про обережність і необхідність добре поміркувати, перш ніж що-небудь зробити, а демонстративна наркоманія не викликала сплеску продажу вікодину й інших знеболювальних. Навпаки: спостерігається обережніше ставлення навіть до звичайного заспокійливого, наявного в домашній аптечці, кейсі, кишені або сумці міського жителя.

За формальними ознаками «Доктор Хаус» — це інтелектуальний детектив, лише замість лиходіїв-злочинців — хвороба, що зачаїлася, аби нишком завдати смертельного удару. А в боротьбі з ворогом усі засоби прийнятні. Ряди прихильників серіалу зростають, бо глядачів приваблює спроба лікаря вершити долі. Інколи здається, що битва Грега за невиліковно хворих — це його особиста суперечка з Богом. Але ми усвідомлюємо: войовничий безбожник Хаус болісно шукає своє місце в світі, який, на жаль, створив не він.

Найновіший серіал «Обдури мене» (Lie to me), що вийшов у 2009 році й відомий у нас як «Теорія брехні», не став, як сподівалися його ідеологи, замінником «House M. D.». Хоча герой фільму лікар-психолог Кел Лайтман (прототипом якого виступив професор психології Каліфорнійського університету Пол Екман) теж упевнений, що всі брешуть, його боротьба за викриття брехні не є боротьбою за торжество істини. Хоча він, як і Хаус, фанат своєї справи, Лайтман, проте, працює на уряд, виводячи на чисту воду хабарників, терористів, серійних убивць і маніяків. Його бунт наперед неможливий через те, що Грегорі Хаус — державний службовець, який живе на платню, а Кел Лайтман — керівник приватного центру «Група Лайтмана», якому платять солідні гонорари. Доктора Лайтмана завжди може замінити доктор Джиліан Фостер, рівноправний партнер, тоді як доктора Хауса замінити нема ким, і всі довкола, на думку самого Грега, живуть і працюють для того, аби створювати генієві максимально комфортні умови для роботи й терпіти його примхи. Лайтман надто стерильний та адаптований до соціуму, аби бути Хаусом.

^{Доктор Хаус впевнений у собі завжди}

Доктор Грегорі Хаус не прогинається під мінливий світ. І його впевненість, що одного дня світ прогнеться під нього, передається й глядачам. Творці серіалу з епізоду в епізод переконують нас у цьому.