Розділ 5 Медицина в житті та в кіно

Розділ 5

Медицина в житті та в кіно

Дія серіалу «House M. D.» відбувається в окрузі Мерсер штату Нью-Джерсі. Вступні титри накладаються на панорами місцевості поблизу Принстона, Трентона, Західного Віндзора і Плейнсборо. Місце основних подій — лікарня, яка називається Принстон-Плейнсборо. Насправді такої медичної установи не існує, зате є реальний лікувальний заклад — Принстонський університетський медичний центр. А будівля, яка зображає лікарню в серіалі, — це одна з будівель студентського містечка Принстонського університету (Princeton University).

Принстонський університет є одним із найдавніших вищих навчальних закладів Америки, який входить до Ліги плюща (Ivy League) — асоціації восьми приватних американських університетів, розташованих у сімох штатах на північному сході країни. Ця асоціація отримала свою назву завдяки плющу, який обвиває старі цегляні корпуси університетів. Для цих вузів характерна висока якість освіти. Спочатку Ліга плюща була спортивним об’єднанням представників цих вузів, пізніше назва поширилася на навчальні заклади в цілому. Університети Ліги плюща (або просто «Плющі») утримуються серед п’ятнадцятьох найкращих коледжів і університетів США за рейтингом журналу «U.S. News and World Report». Наприклад, у 2006 році трійку лідерів серед найкращих вузів США склали Гарвардський, Єльський і Принстонський університети з Ліги плюща. Університети Ліги плюща — мрія багатьох абітурієнтів. Зрозуміло, до цих навчальних закладів дуже важко вступити, та зате їхні випускники вважають себе соціальною елітою суспільства і відчувають свою перевагу над випускниками інших вузів.

Історія Принстонського університету почалася 22 жовтня 1746 року, коли Законодавча Рада британської колонії Нью-Джерсі від імені короля Георга II задовольнила прохання групи пресвітеріанських пасторів і видала їм дозвіл на створення коледжу з метою навчання юнацтва мов, вільних мистецтв і наук. У 1756 році навчальний заклад був переведений у Принстон, де на пожертви, зібрані у Великобританії, для студентів і викладачів побудували спеціальну будівлю. До 1870-х років різносторонні успіхи поставили Принстон поряд із такими відомими учбовими закладами, як Гарвард і Єль. У 1877 році при коледжі створили магістрат, а в 1896 році він отримав статус університету, який на знак пошани та вдячності міській общині назвали Принстонським університетом.

^{Один із корпусів Принстонського університету}

Викладання і навчання ось уже півтора століття ведеться за індивідуальними планами і тісно пов’язане з науково-дослідною роботою. Тому Принстон-Плейнсборо, як і її прототип — медичний центр при знаменитому університеті, не звичайна, а навчальна лікарня. Грегорі Хаусу часто доводиться терпіти присутність практикантів у своїй оглядовій або під час операцій. Або — на лекціях, які Ліза Кадді безуспішно намагається змусити його, завідувача відділенням діагностики, читати майбутнім медикам. У стінах навчальних медичних установ можна не лише вивчати теорію та проходити практику, але й займатися дослідницькою діяльністю. Наприклад, випробовувати нові медичні препарати, для чого і намагається використовувати ресурси Принстон-Плейнсборо мільйонер Едвард Воглер.

Якби аналогічний серіал вирішили знімати в Україні, то дія так само могла б відбуватися в навчальній лікарні. Для нашої медицини тут нічого нового нема: низка вітчизняних стаціонарних клінічних закладів великих українських міст так само використовується для навчального процесу майбутніх медиків. Зокрема, не буде помилкою назвати навчальними клінічні лікарні Києва, Харкова, Львова, Донецька, обласні клінічні й обласні дитячі клінічні лікарні, клінічні кардіологічні диспансери, а також — великі лікарні швидкої медичної допомоги, клінічні психіатричні лікарні тощо. Відмінність — лише в устаткуванні та фінансуванні. Самі розумієте — ця різниця не на користь української медицини…

Як уже зазначалося вище, Принстонський університет — не рядовий вищий навчальний заклад Америки. А значить, медична установа, яка є його частиною, — теж не зовсім типова американська лікарня. Успіх «Доктора Хауса» в США пояснюється не лише появою принципово нового героя в медичному серіалі та взагалі в масовій культурі, але також тим, що американці звикли впізнавати в медичних історіях медичні реалії, з якими вони самі стикаються в повсякденні. Як будь-який медичний серіал, «House M. D.» повною мірою репрезентує і рекламує американську медицину. Тому місцем дії вибрана саме навчальна лікарня при престижному приватному навчальному закладі: така лікарня може собі дозволити приймати пацієнтів без наявності обов’язкової медичної страховки — адже всі витрати Принстон-Плейнсборо, який є дослідницьким центром, оплачує Принстонський університет. Якщо ви звернули увагу, в лікарню може потрапити людина з вулиці, навіть якщо у неї нема не лише страховки, але, трапляється, і документів, що посвідчують особу.

Українські глядачі, котрі напряму пов’язані з медициною, традиційно в більшості своїй не належать до прихильників серіалу «Доктор Хаус», хоча ставлення до «House M. D.» саме по собі неоднозначне. Далекі від медицини критики серіалу здебільшого не сприймають Грегорі Хауса як харизматичного героя — вони бачать у ньому лише психічно хворого самозакоханого егоїста і наркомана, яким нормальні люди захоплюватися, на їхню думку, не повинні. Персонаж, якого блискуче грає Г’ю Лорі, не відповідає традиційним уявленням частини глядачів про позитивного героя. Проте таке ставлення до серіалу і його головного героя спостерігається не лише у нас, але також в Америці, на батьківщині серіалу, і в інших країнах, де він з успіхом демонструється.

Українські медики в масі своїй не приймають «Доктора Хауса» не через неоднозначність особи Грега та суперечливе культурне явище, яким є серіал у цілому. Перш за все вітчизняні медики не люблять «House M. D.» тому, що не проектують реалії лікарні, яка працює за американськими стандартами, на систему пострадянської охорони здоров’я. Коли глядач упізнає себе в якійсь історії або може поставити себе чи когось зі своїх знайомих на місце котроїсь із дійових осіб, тоді історія «працює» на цю людину. А в персонажах, яких грають Г’ю Лорі, Ліза Едельстін, Роберт Шон Леонард та інші актори, українські глядачі-медики не впізнають себе. Ми ж, звичайні громадяни, так само не готові поставити себе на місце середньостатистичного американського пацієнта, який потрапляє в Принстон-Плейнсборо, безкоштовну американську лікарню, де навіть п’яному безхатченку нададуть повний набір медичних послуг — або не нададуть, якщо він сам того не захоче.

У правах та можливостях, як показано в серіалі, волоцюга прирівняний до мільйонера й політика. Проста людина має такі ж самі шанси вилікуватися, як і сильні світу цього. Хоча ми, нічого гріха таїти, плекаємо мрію лікуватися за межами рідної країни, живучи все ж таки тут. Цим вітчизняні пацієнти відрізняються од вітчизняних лікарів. Нашому медику хочеться уявити, що в рідної державної лікарні, де він працює, є все необхідне для того, аби пацієнт мав шанс бути вилікуваним і не шукав можливості виїхати для лікування за кордон. Проте наш лікар не може втілити мрію в життя: щоденні реалії злиденної вітчизняної медицини повертають його з небес на землю. Тому «Хаус» лише дратує.

Проте з точки зору медицини в серіалі справді чимало неточностей. Щоправда, відзначити такі деталі можуть насамперед медики, що працюють у системі охорони здоров’я США. Наприклад, в «Докторові Хаусі» лікарі діагностичного відділення зазвичай самі проводять лабораторні аналізи, хоча така процедура вимагає спеціальної освіти; а ще вони здійснюють діагностичні операції та навіть розтини, що взагалі не відповідає дійсності. В серіалі лікарі легко дають собі раду з будь-яким діагностичним устаткуванням, що теж далеке від реальності, але йде на користь видовищності серіалу. Уважні глядачі помічають рентгенівські знімки, що висять догори дриґом, незрозумілі записи на бланках рецептів, помилки в медичних термінах, таку дивну річ, як «бактерійний вагіноз у роті» та інші, не менш дивні діагнози, що до того ж важко вимовляються.

Що ж саме у «House M. D.» можна вважати правдою про діагностику, американську медицину і систему американської охорони здоров’я, а що — вигадано для того, аби реальність не стримувала фантазії сценаристів, не здавалася нудною і не обмежувала можливостей кіношних лікарів?