Боротьба за роботу

У тих країнах, де медицина розвинена добре, а медична індустрія сформувалася в окрему економічну галузь, вона, як не парадоксально прозвучить, обходитися дорожче, ніж у країнах, де система медичного обслуговування перебуває в зародковому стані. Справа ось у чому: якщо впровадження прогресивних технологій у будь-якій сфері, як правило, означає здешевлення продукту або послуги, то в медицині, навпаки, — дорожчання. Іншими словами, в медицині прогрес передбачає все нові й нові витрати. Для пацієнтів це означає, що їх вилікують практично від будь-якої хвороби, пересадять будь-який орган, — лише страшно уявити, скільки все це коштуватиме. Ось тому навіть найбагатші держави не можуть дозволити собі повністю бюджетне утримання медицини.

Різні системи страхової медицини в різних країнах існують уже не один десяток років. Вартість медичного обслуговування в Америці істотно зросла. У перерахунку на душу населення вона збільшилася з 204 дол. у 1965 році до 3 299 дол. у 1993-му. Частково причина полягає в тому, що в США професія лікаря належить до однієї з найбільш високооплачуваних. Тому всі герої «Доктора Хауса» так бояться втратити роботу навіть у лікарні, де лікування може бути безкоштовним, оскільки вона живе з дотацій. Грегорі Хаус як завідувач відділенням має право наймати і звільняти співробітників. Цього не може зробити навіть Ліза Кадді, головлікар: Хаусу як керівникові видніше, хто може працювати у відділенні діагностики, а хто — ні. Тому після звільнення членів колишньої команди Хауса доктор Кадді не може своїм рішенням нав’язати норовистому Грегу нову команду і тисне на нього, аби той швидше проводив співбесіди з претендентами. У свою чергу Кадді готова прийняти на роботу Ерика Формана, звільненого з нового місця, і призначити його заступником Хауса — але лише після того, як Грегорі зібрав нову команду, і тільки за умови, що Форман погодиться на меншу зарплатню, ніж у нього була раніше.

Лікарі щосили тримаються за роботу, навіть ціною підсиджування колег — адже їхня освіта коштує дорого і процес навчання вимагає чимало часу. Більшість майбутніх лікарів навчаються в коледжі, протягом чотирьох років здобуваючи загальну медичну освіту. Оплата при цьому складає приблизно 25 тис. дол. на рік. Потім випускники коледжу, обравши спеціальність, іще чотири роки опановують її в медичному вузі, де вартість навчання ще вища. Таким чином, до моменту отримання диплома більшість молодих лікарів опиняються в боргах. Далі випускникам належить пройти три- або п’ятирічну ординатуру в лікарні на кшталт Принстон-Плейнсборо, що обіцяє їм довгі години роботи за порівняно низьку заробітну платню. Та й організація власної приватної практики також коштує зовсім недешево. Тому Хаус, найкращий, за твердженням Кадді, діагност Америки, не збирається відкривати приватну практику і теж у глибині душі боїться втратити роботу: у великій лікарні йому комфортно.

Необхідна для постановки діагнозу та лікування пацієнтів апаратура також коштує дорого, та й техніка має бути добре підготовленою. До того ж лікарі й адміністрація лікарні вимушені вбезпечувати себе від судових позовів із боку пацієнтів, котрі вважають, що їх неправильно або без належного сумління лікують. Вартість такої безпеки різко зросла в 1970–1980-і роки. З погрозами таких позовів у декількох епізодах другого сезону «House M. D.» бореться юрист Стейсі Ворнер, колишня дружина Хауса.

Пізніше, коли Стейсі залишає лікарню, мати справу з позовними заявами доводиться особисто Кадді. Це ще одна неточність серіалу — в такій лікарні, як Принстон-Плейнсборо, обов’язково має бути юрист, і завідувачка лікарнею не може виконувати його роботу, оскільки не компетентна в правових питаннях. Проте юрист як персонаж виявився непотрібний продюсерам, і на те, що Кадді особисто займається юридичними питаннями, глядачі не звертають уваги.

В Україні за офіційною статистикою лікарів ніби вистачає. Скажімо, на 10 тис. населення в Україні в середньому припадає по 40 лікарів, що вище, ніж у деяких країнах Східної та Західної Європи. Щоправда, якщо на Заході близько 60 % займаються наданням першої медичної допомоги, то у нас таких лікарів лише 20 %. Хірурги та інші вузькопрофільні фахівці дедалі частіше сидять без роботи. Хірурги в середньому роблять по дві операції на місяць, а вакантними залишаються щонайменше 33 тис. місць сімейних лікарів. А головне — рівень оплати медичних працівників системи охорони здоров’я залишається низьким як щодо рівня оплати праці працівників, зайнятих в інших секторах економіки України, так і в порівнянні з іншими країнами, коли різниця в оплаті праці — в декілька разів.

Відомий лікар-педіатр Євген Комаровський, коментуючи загалом невтішну ситуацію у вітчизняній медицині, сказав: «Ще не так давно дівчатка після закінчення медичного університету йшли в державну лікарню працювати за 800 гривень на місяць, але ці дівчатка вже закінчуються». Цим від окреслив важливу тенденцію: молодими спеціалістами поповнюється здебільшого приватний сектор медичних послуг, розвинений дуже слабо, особливо якщо говорити про невеликі міста, містечка, селища та села. Маючи уявлення про ці проб леми, МОЗ України у 2009 році оголосило: розроблений проект Закону України «Про загальнодержавну програму розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини на період до 2012 року» з урахуванням найкращого національного та світового досвіду. Мета програми полягає у забезпеченні зниження рівня захворюваності, інвалідності та смертності населення шляхом формування та налагодження ефективного функціонування системи надання жителям сіл і міст доступної та високоякісної первинної допомоги на засадах сімейної медицини.

Хай там як, а поки що спроби лікарів у «Докторі Хаусі» отримати роботу в державній лікарні та будь-що втримати її і далі видаються нашому пересічному глядачеві дещо дивними: українці давно звикли до поступового відтоку фахівців із державних медичних установ до приватних, так званих комерційних. І воліють їхати лікуватися до Києва чи іншого великого міста, зневірившись у тому, що за межами мегаполісів можна отримати якісну медичну допомогу.