До читача

До читача

Хаус: Доброго дня, хворі та їхні рідні! Аби заощадити час і уникнути подальшої пустопорожньої балаканини: я — доктор Грегорі Хаус! Можете називати мене просто Грег. Я один із трьох лікарів, що вийшли на зміну в нашій лікарні сьогодні вранці. А промінь сонця позаду мене — доктор Ліза Кадді, яка керує лікарнею. Через те у неї замало часу, аби приділити вам увагу. Я — дипломований діагност із подвійною спеціалізацією: інфекційні захворювання і нефрологія. А ще я єдиний, хто працює тут проти своєї волі. Але не хвилюйтеся: більшості з вас здатна допомогти і мавпа зі знеболювальним. До речі, коли ви мене особливо дістаєте — я п’ю ось це. Ві-ко-дин. Ні, вам його вживати не можна. І ще одне: моя проблема — не боротьба з болем, а сам біль. Хоча… Може, я не правий. Може, я мелю дурниці, бо під кайфом. Отже, хто до мене?

Прем’єра першого сезону нового телевізійного серіалу «Доктор Хаус» (House M. D.) стартувала на американському телеканалі «FOX» 16 листопада 2004 року. На телебаченні успішність програми визначається рейтингами, історія про дивакуватого лікаря та його команду мала непогані показники, тому та ж таки команда взялася до продовження. З комерційно успішним продуктом завжди так відбувається: спочатку продюсери, сценаристи, режисери й актори самі не зрозуміли, що вони створили.

А коли збагнули, було вже запізно. Доктор Грегорі Хаус вийшов із-під контролю творців, і тепер навіть закриття проекту, якого раніше чи пізніше все ж таки не уникнути, не зможе змінити ситуацію, бо Хаус як персонаж уже не належить своїм творцям. Він якщо не назавжди, то принаймні надовго залишиться в історії масової культури хрестоматійним персонажем. Ті, хто придумав історію про Хауса, створили навіть більше, ніж просто успішний телевізійний проект і найкращий, на думку телекритиків, серіал початку третього тисячоліття. З’явився принципово новий герой, Грегорі Хаус, який став символом зміни епох, кульгавою совістю одразу декількох поколінь по обидва боки земної кулі. Телеглядачі миттю розділилися на прихильників та ненависників як серіалу в цілому, так і доктора Хауса особисто.

В Україні склалася досить дивна традиція. Ми звикли отримувати інформацію про популярні світові новинки не безпосередньо з першоджерела, а лише потому, як про них дізнаються в Росії. Тому спочатку ті українці, хто має доступ до кабельного телебачення, дивилися «Доктора Хауса» в ефірі російського телеканалу «Домашній». Саме там 27 серпня 2007 року відбулася російська прем’єра серіалу, вже відзначеного численними нагородами. Зовсім скоро, 10 січня 2008 року, показ першого сезону повторили, згодом показали два наступні. Телеканал «Universal Channel», який був локалізований (тобто перероблений і адаптований для трансляції на території Російської Федерації) кілька років тому, також почав трансляцію серіалу з 2 червня 2008 року. І цей канал теж доступний жителям великих українських міст, котрі користуються кабельним телебаченням.

Коли ми говоримо про те, що Україна отримує новинку лише як вона обкатається в сусідній Росії, то слід брати ширше. І вести мову не лише про актуальний кіно- і телепродукт, але і про літературу, музику, та й загалом — про тенденції світової масової культури чи, скажімо, високої моди. Наприклад, український письменник може багато років видаватися на батьківщині й залишатися невідомим для співвітчизників. Та варто комусь із таких авторів одного дня з’явитися в репертуарі одного з російських видавництв, як він миттєво стає «зіркою» у своїй вітчизні. І, між іншим, найчастіше негайно отримує тавро «зрадника» культури власної країни. Те ж саме стосується акторів, музикантів, режисерів, художників та інших людей творчих професій: позбавлені змоги вповні реалізувати себе вдома, вони починають приймати пропозиції з-за кодону, після чого швидко піддаються нищівній критиці з боку різних вітчизняних інституцій та націонал-радикальної преси.

Проте на серіал «House M. D.» в Україні чекала своя, особлива доля. Можна сміливо стверджувати: бум довкола доктора Хауса з’явився незалежно від показів у Росії — завдяки зусиллям українських телевізійних менеджерів, котрі в якийсь момент повірили: найкращий діагност Америки здатен завоювати й українського глядача.

Почасти особливий успіх «Доктора Хауса» в Україні можна пояснити тим, що російські телеканали, які транслюють серіал, не доступні широкій українській глядацькій аудиторії, про що вже згадувалося вище. А отже, не було і значного резонансу: перший сезон серіалу з’явився в інтернеті, і його могли переглянути лише «найпросунутіші». Вони ж сприйняли «Хауса» як субкультуру, тому не створили довкола серіалу того культу, який ми маємо на сьогодні. Перші піратські DVD трьох сезонів фільму не були особливо популярними серед широких глядацьких мас.

Можна сказати, що в Україні ледве не провалилася і телевізійна прем’єра: показавши в другій половині 2008 року перший сезон «House M. D.», вітчизняний канал IСTV відмовився від продовження трансляції — подумаєш, світова знаменитість, а рейтинги-то низькі. Початком «хаусоманії» в Україні слід вважати січень 2009 року. Коли напередодні, 7 грудня 2008 року, канал СТБ наважився повторити українську версію першого сезону, успіх виявився таким шаленим, що показ одного по одному трьох наступних сезонів не забарився.

У вересні 2009 року серіал «Доктор Хаус» нагородили українською премією «Телетріумф», яку присуджують щороку за досягнення в царині вітчизняного телебачення. Американський серіал відзначили в номінації «Найкращий україномовний переклад». Справді, українські «хаусомани» зазначають: українська перекладна версія набагато ліпша за російську. Причому англомовні прихильники серіалу додають: в Україні його адаптували ближче до оригіналу, ніж у Росії, де переклад почасти схожий на підрядник, подекуди — нередагований, і від цього страждає навіть загальний зміст, а головне — фірмові жарти Грегорі Хауса.

Взагалі якість сучасних українських перекладів за останні роки помітно підвищилася. Адаптувати іноземні (насамперед — західні) фільми та серіали для телепоказів українською мовою почали тільки на початку 1990-х років. Уперше це зробив канал IСTV — навіть ті, хто байдужий до таких специфічних проблем, як мовні, досі пам’ятають блискучий український переклад комедійного серіалу «Альф» про кумедного інопланетного прибульця, котрий оселився в пересічній американській родині. В цьому серіалі, як пізніше — в «Докторі Хаусі», головною «фішкою» були жарти Альфа, які той промовляв із неповторною інтонацією. Їх багато хто пародіював, а сьогодні на київському ринку «Петрівка» можна знайти комплект усіх сезонів «Альфа» із позначкою «Український переклад». За великим рахунком, російської версії після безперечного успіху української в нас практично не знають.

Кумедний прибулець (кадр із серіалу «Альф»)

В українському ефірі в 1995 році з’явився канал «1+1», чиє керівництво на чолі з генеральним продюсером Олександром Роднянським зайняло принципову позицію: іноземні (за винятком російських) фільми та серіали озвучувалися українською, причому величезна увага приділялася якості перекладу. Вітчизняні актори, котрі роками сиділи без роботи, охоче почали працювати не «обличчями», а «голосами». Якісний український переклад став новим словом в історії вітчизняного телебачення, а коли до нього привчили телеглядачів, дублювати українською почали фільми, призначені для кінопрокату. І хоча довкола цього рішення Кабміну відразу виникли суперечки, їх слід сприймати не інакше, як спекуляцію. Бо прихильники та противники українського дублювання ламали списи не довкола високої чи низької якості того чи того перекладу, а довкола його… доцільності.

Між тим, касові збори, попри невтішні прогнози, з «українізацією» американського (рідше — європейського) кіно не впали. Навпаки, за окремими позиціями почали навіть зростати. Особливо це стосується мультфільмів: завдяки перекладам Олекси Негребецького та роботі українських акторів, серед яких окремо слід відзначити імітатора Юрія Коваленка, здатного заговорити десятками голосів та відтворити понад сто різних звуків, мали шалений успіх українські версії американського мультфільму «Тачки», а слідом за ним — багатьох інших, серед яких варто згадати «Кунг-фу Панда», «Змивайся!», «Симпсони в кіно», третю частину «Льодовикового періоду» тощо. Причому українські версії популярних американських мультиків, якщо можна так сказати, адаптовані впритул до знайомих нам реалій. Скажімо, герої «Симпсонів у кіно», ховаючись від екологічної катастрофи під скляним куполом, кілька днів поспіль обговорюють… романи популярного серед шанувальників інтелектуальної літератури сучасного українського письменника Юрія Андруховича. А мавпи в «Мадагаскарі–2», потому як над їхніми репліками попрацювали наші перекладачі, поводяться, як депутати Верховної Ради України.

Перекладач Олекса Негребецький

Отож сьогодні касу в кінотеатрах чи рейтинг на телебаченні дає не мова — українська чи російська, а якість продукту. Спочатку мультфільми озвучували професійні актори Остап Ступка, Ольга Сумська, Богдан Бенюк і Богдан Ступка, згодом до них приєдналися рок-музиканти Олег Скрипка й Андрій Середа, а сьогодні мультиплікаційні персонажі в українських кінотеатрах говорять голосами телеведучих Юрія Горбунова, Григорія Германа, співачок Тіни Кароль та Ані Лорак.

У серіалі «Доктор Хаус» актор Г’ю Лорі говорить голосом актора київського Театру російської драми ім. Лесі Українки Юрія Гребельника. Даючи інтерв’ю після того, як його роботу і роботу всієї команди, що готувала українську версію «Хауса», нагородили, актор сказав: «У житті я зовсім не такий. Але я граю цю роль так само, як грає її Г’ю Лорі».

За словами Гребельника, коли спочатку «House M. D.», як то кажуть, «не пішов», він дуже переживав. Адже доводилося дублювати різні серіали, серед яких було дуже багато відверто поганих, низької якості, проте попередні роботи чомусь сприймалися глядачами. Навіть почав звертати на «Доктора Хауса» увагу своїх друзів і знайомих. Проте переважна більшість просто відмахувалася, вважаючи нижче своєї гідності витрачати час на перегляд якогось чергового «мила». Та коли в грудні 2008 року «House M. D.» пустили на СТБ з потужною рекламою, Юрій Гребельник нарешті міг відчувати задоволення: уже за місяць на «Хауса» «підсіли» мільйони українців. І навіть, у звичній манері жартома адаптувати все популярне до українських мовних правил, найзатятіші фани перейменували його на «Лікаря Хату»: так дослівно перекладається з англійської прізвище головного героя (house — дім, будинок, хата).

Актор Юрій Гребельник на театральній сцені

Тепер нарешті прорвало: продаж DVD різко підскочив, домосіди прилипнули до комп’ютерів, переглядаючи серіал через інтернет, вийшли перші аналітичні статті, з’явилися футболки із зображенням виконавця головної ролі, актора Г’ю Лорі, й висловами Хауса — так званими хаусизмами. Стало зрозуміло, що Хаус має харизму і талант — рідкісні якості у сірому і прісному офісному середовищі «білих комірців» — основної цільової аудиторії серіалу.

А коли на тому ж таки каналі СТБ навесні 2009 року стартував проект «Україна має талант!», ближче до його, без перебільшень, тріумфального завершення почали ходити чутки, що серед членів журі у другому сезоні проекту, запланованому на весну 2010 року, буде не хто інший, як Г’ю Лорі власною персоною. Поки що ці чутки не були ані спростовані, ані підтверджені.

Коли восени 2009 року на каналі СТБ офіційно стартував п’ятий сезон, що став найочікуванішою прем’єрою року в Україні, більшість прихильників «Доктора Хауса», що вже давно переглянули його, з нетерпінням чекали продовження, обговорюючи викладені в інтернеті трейлери.

Лише в Україні «Доктор Хаус» набув такої популярності, що перекочував у скетчі. В минулому — одні з численних резидентів стенд-ап шоу «Comedy Club UA», а сьогодні — відомі артисти Сергій Притула та Андрій Молочний, котрі входять до двадцятки найуспішніших діячів вітчизняного шоу-бізнесу 2009 року, пародіюють популярний серіал у скетчі «Доктор Хлус», котрий можна побачити в межах скетч-шоу «Файна Юкрайна».

«Стенд-ап комеді-шоу» (Stand-Up Comedy Show) — популярний на Заході формат шоу, який дає можливість прославитися кому завгодно. Під час такого шоу будь-яка людина може вийти на сцену та спробувати розважити публіку, розповівши веселий монолог, анекдот або жарт.

«Скетч-шоу» (Sketch Comedy) — комедійне шоу, яке складається з ряду комічних епізодів (сценок — звідси і sketch) тривалістю до десятьох хвилин. Зазвичай скетчі не імпровізовані, а продумані акторами та сценаристами заздалегідь.

Чи пародіюють Хауса ще десь у світі? Беручись до зйомок сюжетної лінії «Доктор Хлус», Притула з Молочним не марнували часу на такі роздуми. Інформації про регулярні зйомки комедійного серіалу чи скетч-шоу, предметом висміювання якого став серіал «Доктор Хаус», вони не пригадали. Хоча, казав пізніше Притула як продюсер шоу, теоретично це мало б лежати на поверхні й «обстьобуватись» як мінімум у КВНі. Коли інформація про зйомки скетчів із Хлусом дійшла до мас-медіа, артистів миттю закидали питаннями, чи пов’язано це з тим, що паралельно в Росії знімається серіал «Доктор Тирса» (Доктор Тырса). Проте українські шоумени відповіли, що кіно, яке знімають із Пореченковим у головній ролі, має опосередковане відношення до гумору.

«Факт появи такого персонажа, як Хлус, у проекті, котрим займаємось ми, видавався цілком логічним, зважаючи на популярність серіалу-першоджерела, — коментував ідею Сергій Притула. — Я вже розказував у прямому ефірі «Підйому» (ранкової розважальної програми на «Новому каналі» — прим. ред.) про бабцю, яка зайшла на прийом до сільського фельдшера і попросила зробити їй МРТ, бо щось вона нездужає. Таке кіно залишати без уваги — то є гріх».

Сергій Притула та Андрій Молочний в образі героїв пародійного скетчу «Доктор Хлус». (Фото надане прес-службою «Нового каналу»)

Щоправда, під водним каменем у зйомках пародії на Хауса стало, за визнанням авторів ідеї, те, що попри лікарняну тематику, серіал не позбавлений здорового, хоч місцями й цинічного, гумору. А робити пародії на смішне — справа важка і невдячна. Тож було вирішено взяти за основу два сегменти «House M. D.» — цинізм та неполіткоректність. І саме їх перенести на родючий ґрунт реалій сучасного стану української медицини. Аналіз динаміки частки глядацької аудиторії під час перегляду саме цього скетчу в рамках програми показав: коли в «Файній Юкрайні» йде скетч «Доктор Хлус», на ньому практично ніколи не відбувається спаду глядацької аудиторії. Причина, вочевидь, полягає у тому, що обрана тема близька для більшості українських глядачів. Адже багато хто з нас упродовж останніх років змушений звертатися до лікарів, котрі здобували диплом за гроші, а не за знання. За словами артистів, такі лікарі не завжди відрізняють МРТ від клізми. «Плюс ми адаптували чорношкірого колегу Хауса, лікаря Формана, вивівши на сцену абсолютно неполіткоректного Фурмана — сина вихідця з Мозамбіку і єврейки, випускника Тернопільської медакадемії, а тема іноземних студентів у нас зазвичай оповита специфічним гумором», — пояснює Сергій Притула. Роль доктора Хлуса виконує Андрій Молочний, і на думку симпатиків шоу, він блискуче впорався з образом не тільки пародії на Хауса, але й став таким собі уособленням середньостатистичного українського «дохтура», який за «таку зарплату» має всіх своїх пацієнтів «десь». Принаймні в численних інтерв’ю та коментарях сам Молочний натякав: у того Хлуса-Хауса, якого грає він, є реальні прототипи. Як, зрештою, і в усіх персонажів їхнього скетч-шоу. На зборах із питання розвитку проекту «Файна Юкрайна» ухвалили рішення знімати «Хлуса» і в наступному циклі. Можна сказати, що на українському телебаченні з’явився і прижився власний Хаус.

Пропонована читачеві книжка «Феномен доктора Хауса» адресована насамперед шанувальникам серіалу «House M. D.». Але може стати цікавою і для тих, хто не є прихильником мегапопулярного серіалу лише через те, що не готовий без роздратування сприйняти образ самого Грегорі Хауса, на якому тримається вся історія. Ми спробуємо пояснити, чим же так зачепив частину глядачів-інтелектуалів новий герой, котрий не тільки не є суперменом у класичному розумінні (це вже давно поганий тон), але навіть не гарною, приємною в спілкуванні людиною. За неофіційною статистикою, наведеною одним зі спеціалізованих жіночих інтернет-ресурсів, лише кожна двадцята респондентка відповіла «Так» на запитання, чи готова вона прийти на прийом до лікаря з манерами Грегорі Хауса. Проте глянсові жіночі журнали охоче обирають Хауса-Лорі новітнім секс-символом. Отже, є потреба з’ясувати, чим сьогодні є «House M. D.» для шанувальників по обидва боки океану (й особливо — для України):

— лише популярним телешоу, мода на яке скороминуща, як будь-яка мода;

— зразком того, що масова культура може бути високоякісною і цілком придатною для позитивного сприйняття глядачем, котрий позиціонує себе як інтелектуала;

— зразком для наслідування, спробою сформувати новий світогляд, запропонувати нову систему цінностей, котра передусім виключає панівну роль подвійної моралі та подвійних стандартів у сучасному світі.

Менш за все ми в цій книжці намагаємося розкрити таємниці створення серіалу, хоча, безумовно, деякі секрети будуть оприлюднені. Що, втім, навряд чи зробить перегляд менш цікавим. Навпаки, якщо знаєш, як влаштовано щось, легко зрозуміти, чому воно працює. Можливо, познайомившись із технологією успіху, потенційні творці продуктів масової культури на пострадянському просторі зможуть узяти на озброєння деякі принципи, аби врешті-решт створити щось своє — оригінальне, успішне.

А ось тепер — головне: все, про що ви прочитаєте далі, написано з однією метою — довести, що доктор Хаус — єдиний і неповторний. Як то кажуть, не намагайтеся повторити трюк: манера спілкування і життєва філософія Грегорі Хауса навряд чи скоро знайдуть застосування в реальному житті.

Утім, одного у Хауса не забрати: професійного підходу до своєї роботи. Хаус не просто працює заради процесу, від якого отримує безперечне задоволення. Він працює на результат, відкидаючи все зайве, що заважає досягнути головної мети — порятунку чергового людського життя.

Кадді: Мені байдуже, що сказав вам цей ненормальний. Я не хочу слухати вас. Ви багато зробили для нашої лікарні, але ця розмова не закінчиться нічим хорошим для мене. Адже ви прийшли вимагати, аби я звільнила Хауса. Я не можу. Навіть заради нашої дружби. Цей виродок — найкращий із наших лікарів!


Следующая глава >>