Колонка Лізи Сандерс

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Колонка Лізи Сандерс

Втім, самого злиття та переосмислення традицій класичного детективу і медичного серіалу все ж виявилося замало. Для повноти картини був потрібен третій інгредієнт. І цю складову Девід Шор врешті-решт знайшов, прочитавши одного дня з подачі Пола Атанасіо медичну колонку доктора Лізи Сандерс (Lisa Sanders) у газеті «Нью-Йорк таймс». Ця колонка, яку вона вела багато років, зацікавила продюсера своєю оригінальною спрямованістю: кожна розповідь доктора Сандерс про постановку діагнозу черговому пацієнтові була до того ж захопливим детективом.

Тут доречно навести фрагменти однієї з колонок, що їх Ліза Сандерс веде й далі. Замітка під назвою «Незрозуміла хвороба» була опублікована у «Нью-Йорк таймс» 4 жовтня 2009 року. Починається вона, як завжди, з переліку симптомів, виявлених сімейним лікарем.

Коротка характеристика симптомів. У хлопчика тривала лихоманка, почервоніння очей і ознаки стоматиту (виразки на слизовій оболонці рота). Легені: кашель відсутній. Горло: почервоніння не виявлене, мигдалини не розпухлі. Шлунок: апетиту немає. Особливості: почервоніння очей не викликає жодних незручностей, саме це стало приводом для занепокоєння лікаря. Записав Ден Вітерс.

Подальша розповідь майже в точності повторює початок кожної серії «Доктора Хауса»: поява дивних симптомів у абсолютно здорової на перший погляд людини, в цьому разі — маленької дитини.

«Сонечко, лікар хоче оглянути тебе», — сказав батько, вимкнувши телевізор. Маля, якому виповнилося вісімнадцять місяців, підвелося з підлоги й подибало до незнайомця, що сидів за обіднім столом. Хлопчик із цікавістю втупився в кругле і доброзичливе обличчя доктора Вульфа Недулмена. Педіатр одразу звернув увагу, що білки очей дитини мали яскраво-рожеве забарвлення, за винятком тоненьких білих смужок довкола райдужної оболонки. Зазвичай в таких випадках з очей течуть сльози або ж помітне подразнення, але в цьому разі таких симптомів не було. Здавалося, почервоніння не створює хлопчикові жодних незручностей. Але саме тому лікар і прийшов, аби ретельно оглянути дитину. Він дуже занепокоївся, коли батьки хлопчика подзвонили йому і повідомили про появу нових незвичайних симптомів. Напередодні Недулмен оглянув хлопчика у своєму кабінеті в Берклі. Його батьки звернулися до лікаря, оскільки протягом тижня у малого трималася висока температура за відсутності будь-яких підозрілих симптомів. Інколи температура сягала 39 °С. У звичайній ситуації ацетамінофен або ібупрофен швидко б її знизив, але тут жарознижувальні засоби виявилися абсолютно безсилими. Хлопчик був стомлений і знесилений. У нього зник апетит, вночі він став прокидатися, чого не траплялося вже цілий рік. Мама підозрювала у дитини менінгіт.

У хворого хлопчика є п’ятирічний старший брат. За словами матері, минулого тижня у старшої дитини були аналогічні симптоми. Хоча в цілому хлопчик теж не почувається хворим. Молодша ж дитина неймовірно здивувала лікаря: кілька годин тому їй дали ібупрофен і ацетамінофен, проте температура все одно трималася на рівні 37,7 °С. Хай там як, незважаючи на досить високу для дитини такого віку температуру, організм працював добре, не проявляючи жодних ознак хвороби. Лихоманка ж трималася п’ять днів — таке трапляється нечасто, коли йдеться про більшість дитячих хвороб. На думку доктора Недулмена, аналізи хлопчикові не потрібні.

Ймовірно, лікар вирішив, що малий заразився від старшого брата. Але, в такому разі, на що ж тоді хворий брат? Лихоманка і наявність стоматиту наштовхнули лікаря на думку про вірус Коксакі — цей ентеровірус зазвичай є причиною високої температури у маленьких дітей. Герпес викликає і краснуха — ще одне вірусне захворювання, для якого також характерна лихоманка. Тільки-но при краснусі спадає температура, на тілі з’являється характерна висипка. Але доктор Недулмен дивувався — хай це буде краснуха, хай ентеровірус, тих ліків, які давали дитині, з лихвою вистачило б для успішного лікування.

Проте нездужання не минало. Тоді лікар припустив хворобу Кавасакі — системний артеріїт, що вражає крупні, середні і дрібні артерії, поєднується зі шкірно-слизовим лімфатичним синдромом. Оскільки хлопчик був азіатом, то це могло бути цілком імовірним: хвороба переважно вражає осіб жовтої раси. Хвороба Кавасакі має інфекційну природу, проте виділити її збудника досі не вдавалося. Але якщо діагноз підтвердиться, а необхідне лікування не почали вчасно, то у хворого можуть виникнути проблеми з серцем. Для хвороби Кавасакі характерна тривала пропасниця, що супроводжується шкірними висипаннями, почервонінням білків очей і яскравим кольором вуст. Щоправда, висипу досі не було, і лікар, ідучи, попросив батьків відразу ж дзвонити йому, щойно він з’явиться.

Наступного дня висока температура трималася, але висипу, почервоніння білків або інших симптомів не було. Трохи згодом мама маляти відзначила, що білки його очей стали яскраво-рожевими. Доктор Недулмен почав турбуватися. Оглянувши пацієнта наприкінці дня, він побачив на внутрішньому боці нижньої губи єдину виразку стоматиту.

Зазвичай у медицині вважається, що набір симптомів швидше може свідчити про незвичайний прояв звичайної хвороби, ніж про класичний прояв рідкісної. Отже, це: незвичайний випадок вірусу Коксакі — чи ранні симптоми хвороби Кавасакі? Останню хворобу складно діагностувати: спочатку всі симптоми вказують на звичайне ГРЗ або ГРВІ. Лікарям зазвичай потрібно щонайменше п’ять симптомів, аби підтвердити діагноз. У хлопчика ж дотепер виявилося тільки два. Але якщо чекати прояву інших симптомів, можна отримати ускладнення на серце, чого ні лікар, ні батьки не хотіли. Правда, якщопочекати не десять днів, а один, ризику менше. Тому лікар ухвалив рішення чекати ще день.

Уранці наступного дня Недулмен знову відвідав хлопчика. Малий погано спав уночі, кілька разів пробуджувався. Температура була незмінною — починався вже другий тиждень безперервної лихоманки. Невже все-таки хвороба Кавасакі? Недулмен вирішив зробити аналіз крові. Потрібно дізнатися, чи підвищився рівень тромбоцитів і лейкоцитів, а також з’ясувати швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ). Саме ці показники важливі для діагностування хвороби Кавасакі. Її лікування може бути тривалим, але ризику для життя немає. Аналіз крові дитини відправили до лабораторії, і потягнулися години очікування. Недулмен дивився на годинник і хмурився: зволікання нічого хорошого хлопчикові не принесе. Нарешті з лабораторії прийшла відповідь: рівень тромбоцитів, лейкоцитів і ШОЕ — високі. Подзвонивши в дитячу лікарню, доктор Недулмен побалакав із черговим лікарем і рекомендував батькам відвезти хлопчика в лікарню. Ті, своєю чергою, повідомили, що з’явився висип у вигляді майже непомітних маленьких прищиків — ще один симптом хвороби Кавасакі.

У лікарні у хлопчика повторно взяли аналіз крові і, незважаючи на відсутність деяких симптомів, почали лікування від цієї хвороби, — далі тягнути було не можна. Дитині ввели велику дозу аспірину і людського імуноглобуліну (IVIG — препарат, що містить антитіла понад тисячі донорів). Цей препарат — найперші ліки при хворобі Кавасакі. За кілька годин потому, як препарат почали вводити внутрівенно, температура понизилася. Хлопчик прокинувся і попросив їсти. Його очі мали вже нормальне забарвлення. Нарешті жахливий період невизначеності закінчився.

Завершують колонку міркування Лізи Сандерс про те, що медична загадка — це не задачка з математики, правильну відповідь на яку можна знайти в кінці підручника. Ставлячи діагноз на основі симптомів, лікар завжди ризикує, і навіть почавши лікування, він не може мати стовідсоткової впевненості у своїх висновках.

Колонки Лізи Сандерс користувалися в Америці не меншою популярністю, ніж медичні серіали, тому з часом вона видала їх окремою книжкою. Права на її використання про всяк випадок купили для телебачення. Проте кілька наступних ро ків власники прав не могли знайти, як застосувати своє надбання. І тільки Девід Шор побачив у колонках Сандерс те, чого йому не вистачало: не лише медичний детектив (у цьому разі не надто заплутаний), але перш за все — фактор ризику, постійно наявний у роботі лікаря. Пацієнт і його рідні повинні або цілком довіритися докторові, або всіляко заважати йому лікувати хворого так, як він вважає за потрібне. В будь-якому разі ризик смертельного результату буває дуже великим. І лише герой, що володіє перерахованими вище особистими якостями, готовий кинути виклик як складній небезпечній хворобі, так і бажанням хворого та його близьких, усупереч переконанням яких він мусить діяти.

Доктор-публіцист Ліза Сандерс

Залишилося тільки максимально ускладнити завдання лікареві: адже в переважній більшості епізодів Грегорі Хаус, досліджуючи стан хворого, помиляється кілька разів, а його команда час від часу витягує пацієнта з того світу. Але щоразу діагноз Хауса, який діє на власний страх і ризик, у фіналі виявляється правильним.

Ліза Сандерс стала головним медичним консультантом серіалу, вона стежить за тим, аби діагнози Хауса були коректними з медичної точки зору, а помилки — несмертельними. До речі, автори серіалу, віддаючи данину роботі консультанта і натхненника, назвали в її честь одну з головних героїнь — доктора Лізу Кадді.