Медичне страхування

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Медичне страхування

Навчальна лікарня Принстон-Плейнсборо належить до розряду некомерційних, а отже, згідно з американськими законами, будь-який громадянин США може отримати там допомогу безкоштовно. Причому лікування нічим не повинно відрізнятися від того, яке надають власникам страхових полісів. Але це — не правило, а радше виняток: лікуватися в США дорого. Тому, як свідчить приказка, дешевше не хворіти.

Американська економічна система ґрунтується на приватному вільному підприємництві. Й американці високо цінують у людях звичку розраховувати на власні сили. В той самий час тим, хто з якоїсь причини опинився у скрутному становищі, держава пропонує різні форми допомоги, серед яких важливе місце посідає медичне обслуговування. У серіалі є декілька епізодів (як правило, комічних), у яких пацієнти звертаються в Принстон-Плейнсборо з дріб’язкового приводу або через власне невігластво, або — переслідуючи певні свої цілі, які завжди з успіхом вираховує Грегорі Хаус, виводячи аферистів на чисту воду й безжалісно саджаючи дурнів у калюжу. Така кількість прикрих відвідувачів можлива тому, що навчальна лікарня Принстон-Плейнсборо відкрита навіть для тих, у кого немає медичної страховки. Бо у США, як і в багатьох країнах світу, діє страхова медицина.

Для більшості американців їхня заробітна платня є достатньою для комфортного життя, і вони не потребують допомоги, передбаченої державною системою соціального забезпечення, яка надає комплекс медичних послуг. Вони часто купують страхові поліси (медичні або в разі смерті). Дотепер основу американської системи охорони здоров’я складають лікарі, що мають приватну практику і беруть плату з пацієнтів за кожні відвідини. Більшість лікарів перебувають у договірних стосунках з одним або кількома лікарнями в своєму окрузі. В разі потреби лікарі відправляють своїх пацієнтів до лікарень, які виставляють за це рахунки. Зазвичай — залежно від кількості проведених у лікувальній установі днів і наданих послуг (рентген, операція, аналізи тощо). Деякі лікарні належать місту, штату чи федеральному уряду, або ж релігійним та іншим некомерційним організаціям. Окрім цього, існують лікарні, що належать компаніям, метою яких є отримання прибутку від надання медичних послуг.

Допомога незастрахованим американцям стала одним із пріоритетів Білла Клінтона, коли він заступив на пост Президента США в 1993 році. Після дискусій, що охопили всю країну і всі верстви суспільства, Конгрес США в 1996 році ухвалив закон, згідно з яким медичне страхування ставало доступнішим для працюючих американців і їхніх дітей. Новий закон розширював доступ до медичного страхування особам, що втратили роботу або звернулися по медичну страховку, вже маючи серйозні проблеми зі здоров’ям. Як експеримент також була введена програма неоподатковуваних ощадних рахунків, призначених на оплату витрат на лікування.

У Сполучених Штатах виробилася змішана система приватної та державної оплати медичного обслуговування. Переважна більшість американців сплачують за якусь частину медичних послуг, маючи страховку за місцем роботи. Приблизно п’ять із шістьох працюючих американців, а також члени їхніх родин користуються програмами групового медичного страхування, оплачуваними або спільно працівниками й працедавцями, або лише працівниками. Найчастіше працівник сплачує щомісячний внесок до страхового фонду. Зі свого боку страхова компанія оплачує певний відсоток витрат працівника на медичне обслуговування — за винятком невеликої суми, так званого первинного внеску.

Програми страхування вельми різні. Наприклад, деякі з них передбачають оплату стоматологічної допомоги і протезування або оплату консультацій та лікування у психіатра. Ще однією формою забезпечення медичного обслуговування, якою широко користуються американці, є послуги, що надаються Організаціями підтримки здоров’я (ОПЗ). Такі організації набирають у штат групи лікарів і забезпечують весь необхідний набір медичних послуг своїм клієнтам, які сплачують наперед визначений авансовий внесок. ОПЗ спираються на профілактику, оскільки вони повинні оплачувати клієнтам ті послуги, які самі організації надати не в змозі: зокрема, хірургічне втручання, лікування в стаціонарі або спеціалізоване лікування.

Хоча більшість американців користуються різними формами приватного медичного страхування, є й такі, котрим це не по кишені. Але вони можуть розраховувати на допомогу по лінії двох соціальних програм, створених у 1965 році. Скажімо, програма «Медикейд» (Medicaid) здійснюється спільно федеральним урядом і урядами штатів та забезпечує фінансування медичного обслуговування бідних.

Надання медичного обслуговування особам, які не можуть оплатити медичну страховку і не мають права на допомогу по лінії «Медикейд» і «Медикер» (Medicare), нині становить найгострішу проблему американської охорони здоров’я. Підраховано, що один із сімох американців не захищений медичним страхуванням хоча б деякий час на рік. Це можуть бути безробітні, особи, котрим не надається медичне страхування за місцем роботи, або особи, що живуть на порозі бідності. В екстреному випадку вони можуть звернутися по допомогу до державної лікарні, але вся біда в тому, що вони нечасто проходять профілактичні огляди, які могли б попередити розвиток хвороби.

Чеснотою американської системи медичного страхування є також високий рівень стандартизації як методів лікування, так і самої процедури. В той самий час, як відзначив на початку 2009 року президент США Барак Обама, американській системі охорони здоров’я загрожує катастрофа — як економічна, так і терапевтична. Глава держави попередив: якщо Конгрес США не ухвалить закону про реформу американської системи охорони здоров’я до кінця року, можливість залагодити ситуацію буде втрачена. Обама підкреслив, що американська система охорони здоров’я вартістю 2,5 трлн дол. є важким тягарем для громадян і компаній та становить найбільшу загрозу для економіки. Білий Дім залишає деталі реформи на розсуд законодавців, проте Обама неодноразово підкреслював, що вона повинна забезпечити право вибору і низьку вартість лікування, одночасно забезпечивши медичне страхування 50 млн американців, що не мають на цей момент медичної страховки. Вартість реформи за даними на червень 2009 року оцінюється в США в 1,5 трлн дол.

Але ще раніше, на початку 2000-х років, з’явилися незалежні дослідження. Вони свідчать про те, що досягнення американської страхової медицини далеко не аж такі великі, як вважалося. Згідно з офіційними даними, за рахунок працедавця страхується щонайбільше 62 % населення США. А результати досліджень, проведених Колумбійським пресвітеріанським медичним центром, показали, що медичну страховку, сплачену працедавцем, мають лише 43 % населення США. Ще близько 7 % страхуються самостійно, 34 % — за рахунок держбюджету, а 16 % населення взагалі не застраховано. У медицині США сформувалася небезпечна система цінностей, згідно з якою пацієнтові ліпше померти відповідно до ортодоксальних уявлень, ніж вижити завдяки неортодоксальним методам лікування. В результаті дедалі більше людей відмовляються від медичного страхування. На сьогодні понад 35 млн американців не охоплено цією системою. І це число рік у рік зростає.

Приблизно у половині епізодів «Доктора Хауса» американські глядачі бачать підтвердження того, наскільки вигадані історії відповідають реальному стану речей у стосунках лікар–пацієнт. Наприклад, аби поставити правильний діагноз, Грегорі Хаус змушений порушувати закон не тому, що не визнає його норм або кидає черговий виклик суспільству, а через те, що сам пацієнт або його рідні не дають згоди на операцію. Вони краще приймуть смертний вирок, повільно і покірливо вмираючи, аніж дозволять лікареві ризикнути, провівши операцію, яка може допомогти діагностувати хворобу, почати лікування і врятувати життя. В той сам час страхова медицина, на якій тримається американська система охорони здоров’я, несе збитки через те, що звичайні американці, котрі не довіряють новим технологіям, не турбуються про страхові поліси, а значить — не бажають через сплату страхових внесків оплачувати дослідження, які просувають медичну науку вперед.

Якщо ж говорити про страхову медицину в Україні, то насамперед слід зауважити: про введення обов’язкового медичного страхування в нас поки що справді здебільшого тільки говорять. З одного боку, отримувати належну медичну допомогу хоче кожен громадянин. Як писалося вище, навіть у Америці не всі мають страховку, проте той, хто її все ж таки оформив, дістає загалом більше переваг, ніж той, в кого полісу немає. Але, з іншого боку, пересічний українець заробляє набагато менше, ніж пересічний американець, який, до того ж, має цілу низку соціальних гарантій і може жити на соціальну допомогу. Через те українцеві простіше, захворівши, заплатити лікареві «по факту» і витратитись на недешеві ліки, аніж сплачувати за надання гарантованих медичних послуг авансом. Та й українська система охорони здоров’я ще не готова до того, аби належним чином надавати якісні медичні послуги тим, хто застрахував себе полісом від несподіваної хвороби.

В Україні на сьогодні існує система державного соціального солідарного медичного забезпечення, заснованого на перерозподілі органами державної влади та місцевого самоврядування податкових надходжень на користь медичного забезпечення. Однак держава не в змозі не тільки виділити достатньо фінансів для забезпечення якісного лікування, а й ефективно використати ці кошти. Саме на вирішення цих проблем спрямовані проекти законів України, які передбачають нову модель фінансування медичної галузі. Такі проекти розробляються практично від проголошення незалежності, мають різне авторство, постійно коригуються і доповнюються, та в основі кожного — запровадження обов’язкового медичного страхування, що забезпечує відхід від залишкового принципу фінансування галузі. Цільовий характер обов’язкового медичного страхування надасть можливість планування та обґрунтування гарантованого обсягу медичних послуг. Міністерство охорони здоров’я України останнім часом оприлюднює інформацію стосовно своїх планів щодо поступового, протягом 2–3 років, переходу на страхову медицину, що повинно стати частиною комплексного реформування системи охорони здоров’я України.

Практично всі європейські країни свого часу рятували медицину саме введенням загальнообов’язкового медичного страхування. Сусідня Росія — також не виняток. І хоч її реформу експерти не називають успішною, Росія об’єктивно за всіма статистичними даними стоїть на порядок вище за Україну. Власне, поява на російському телебаченні та навіть у кінопрокаті серіалів і фільмів на медичну тематику свідчить про бажання росіян рекламувати власну медицину засобами кіно й телебачення. Бо, як ми вже відзначали, в Америці медичний серіал — насамперед реклама національної системи охорони здоров’я. Власне, фраза «Нема чим пишатися» — основна причина відсутності в Україні професійного інтересу до створення будь-яких історій із медичною складовою на своєму матеріалі. Звідси — дещо дратівливе ставлення до розбещених лікарською увагою пацієнтів у епізодах «House M. D.».