Ліза Едельстін
Ліза Едельстін
Вибір актриси на роль доктора Лізи Кадді, яка впродовж усього серіалу є об’єктом таємного сексуального бажання доктора Грегорі Хауса і на адресу якої він відпускає жарти переважно з сексуальним підтекстом, глядачів спочатку здивував. Ліза Едельстін (Lisa Edelstein), виконавиця ролі Кадді, не вирізняється, на перший погляд, сексуальною привабливістю і має нестандартну для типової «фатальної жінки» зовнішність. Але вже під кінець першого сезону Едельстін була визнана глядачами секс-символом «House M. D.» разом із її партнером Г’ю Лорі.
Актриса Ліза Едельстін
«Я ніколи не вважала себе сексуальною доти, доки мені не стукнуло сорок, — відверто говорила актриса після успіху серіалу. — Чоловіки ж уважають сексуальною будь-яку жіночу діяльність, яка певною мірою пов’язана з турботою про них. А про Хауса я піклуюся постійно! Чоловіки насправді не такі вже і складні! Коли тобі виповнюється сорок років, усе набуває сенсу. Кожен шматочок пазлу знаходить своє місце, будь-яка інформація про тебе, твоє тіло, твоє життя робить тебе жінкою. Немає універсальних секретів краси. Доти, доки ти стежиш за собою, ти почуватимешся вродливою. Я дванадцять років практикую аштанга-йогу. Тіло, яке ви бачили на екрані під час сцени стриптизу (23 серія 4 сезону. — Прим. ред.), анітрохи не змінилося з моменту початку зйомок у 2004 році», — так вона оцінює результат своєї роботи в серіалі.
Американська актриса і драматург Ліза Едельстін народилася 21 травня 1966 року в Бостоні, штат Массачусетс. Вона походить із єврейської родини, як і її героїня. Почасти Едельстін погодилася на роль Кадді не лише тому, що їй сподобався сценарій, але також через подібність біографій. У процесі зйомок Едельстін коригувала сценарій, додаючи до біографії своєї героїні факти з власного життя. Так, батько майбутньої актриси, Елвін Едельстін, працював педіатром у лікарні «Chilton Memorial» в Нью-Джерсі. Там-таки, за сюжетом, розташована лікарня Принстон-Плейнсборо. Але, на відміну від своєї героїні, Ліза Едельстін не успадкувала батьківської професії. З п’ятьох років дівчинка почала просити батьків переїхати з Нью-Джерсі. Вона пакувала свою валізу, сідала на газоні перед будинком і мріяла про той день, коли зможе виїхати з цього міста, — і поверталася до будинку, лише коли мама звала її вечеряти. Юній Лізі в маленькому місті було тісно.
Юна Ліза
Її акторська кар’єра почалася в п’ятнадцятирічному віці на сцені шкільного театру. А у вісімнадцять років Ліза переїхала до Нью-Йорка і почала навчатися театральній майстерності в школі образотворчих мистецтв Нью-Йоркського університету. «Головне, що у той час заволоділо моєю уявою, — це просто можливість бути подалі від рідних місць, — пояснює Едельстін. — Я була приголомшена побаченим світом. Всі знакові особистості богемного Нью-Йорка тих часів викликали в мене захват. Особливо Енді Воргол — всі його постановки й акторів, які були в них задіяні, я вважала приголомшливими».
Коли вже мова зайшла про Енді Воргола, то не зайвим буде нагадати: справжнє ім’я цього культового митця — Андрій Андрійович Вар хола, народився він в американському Пітсбурзі, але його батьками були Андрій Вархола та Юлія-Юстина Завацька, які емігрували в США з лемківського села Миково, яке тоді перебувало в складі Австро-Угорщини. Родина належала до церковної громади греко-католицької парафії св. Івана в Пітсбурзі. Тобто не буде аж таким перебільшенням твердити: вплив на формування Лізи Едельстін в певній мірі мав митець із українським корінням.
Називаючи себе згодом «найактивнішою тусовщицею» богемного Нью-Йорка кінця 1970-х — початку 1980-х років, Ліза Едельстін поклала на себе ще одну місію. Вона увійшла до числа активних захисників прав сексуальних меншин, так званих ЛГБТ (LGBT) — лесбіянки, геї, бісексуали, трансвестити. Нічого дивного, що першою її роллю стала роль у мюзиклі «Зарази мене» (Positive Me), де вона зіграла дівчину, яка мала так звану презервативофобію (боялася користуватися презервативами). Мюзикл був присвячений боротьбі зі СНІДом, про епідемію якого заговорили на початку 1980-х років; Ліза сама написала сценарій і здійснила постановку.
Саме тоді хворобу перейменували з так званого раку гомосексуалістів на СНІД (синдром набутого імунодефіциту). Довкола неї зчинили багато галасу, але корисної інформації не було жодної. В арсеналі медиків не було ліків, які б допомогли хворим вижити. Діагноз «СНІД» автоматично означав смертний вирок. Люди йшли на крайні заходи: зводили рахунки з життям, аби не бути тягарем для сім’ї. Едельстін не могла залишитися осторонь. «Я стала волонтером «Gay Men’s Health Crisis» (GMHC), — говорить вона. — Центр потребував людей, про нову хворобу було дуже мало інформації. Деякі медсестри щиро вважали, що у хворих чума, і відмовлялися їх лікувати (до речі, СНІД називають не інакше, як чумою ХХ століття)». Активісти організації GMHC організували 27-годинний семінар, під час якого розповідали про цю хворобу — як можна заразитися, які симптоми хвороби, які існують ліки, в чому полягає проблема. Після таких тренінгів громадяни йшли з новими знаннями до хворих, розповідаючи їм, що таке ВІЛ/ СНІД і як можна жити з цією страшною хворобою.
Наприкінці 1980-х років актриса переїздить до Лос-Анджелеса, де починає зніматися в телесеріалах. Які — на превеликий жаль акторки! — не користувалися особливим успіхом. Той період свого творчого життя актриса називає не інакше, як прохідним. І воднораз відзначає, що це був час набуття досвіду. Але незабаром Едельстін почали траплятися ролі, які публіка не змогла залишити без уваги. Причому це були ролі представниць секс-меншин. Так, у драмі «Все відносно» (Relativity, 1996) вона виконала роль лесбійки. Інша роль, котра принесла Едельстін більшу, ба навіть скандальну популярність, — транссексуалка в серіалі про адвокатів «Еллі МакБіл» (Ally McBeal, 1997). Спочатку її героїня приходить до адвоката як клієнт, а пізніше заводить інтрижку з одним із центральних персонажів. Едельстін досі дуже жалкує про те, що багато її друзів-транссексуалів не дожили до цієї її ролі, тому головним завданням для неї було гідно зобразити такий суперечливий персонаж.
Едельстін у серіалi «Еллі МакБіл»
«Коли погоджуєшся грати лесбіянку, треба бути готовою до того, що всі подальші десять пропозицій — виконання ролі лесбіянок. Але це — проблема будь-якої ролі. Зараз пропозиції звучать приблизно так: «Ви чудово впораєтеся з цією роллю. Вона теж лікар!», — признається Едельстін, яка вже не лише грає доктора Лізу Кадді, але фактично стала нею. Хоча у той час чимало акторів та актрис боялися, що виконання ролей геїв створить їм непотрібну репутацію — їх асоціюватимуть із персонажами. Така фобія існує і тепер. Але Едельстін ці ролі здавалися чудовими. Проте актриса вважала, що для жінок грати лесбійок легше, ніж для чоловіків — зображувати геїв. Так вона вважає і зараз, навіть якщо це і змушує мужчин сумніватися в її сексуальній орієнтації. «Я гадаю, жінці завжди простіше грати лесбіянку, — говорить вона. — За моїми спостереженнями, чоловіки ставляться до одностатевого жіночого сексу досить терпимо. Адже сцена лесбійського кохання на екрані все одно означає показ оголеного жіночого тіла. А ось для хлопця грати гея набагато складніше, особливо якщо цей гей до всього ще й жінкоподібний, пасивний. Таким чином, акторові складно буде переконати всіх у своїй здатності виконувати згодом ролі чоловіків гетеросексуальної орієнтації. Зараз ситуація дещо змінилася».
Ліза Едельстін в ролі лесбіянки в серіалі «Все відносно»
Потім Едельстін почала зніматися у відомих фільмах зі знаменитими акторами. Її партнерами були Джек Ніколсон, Бен Стіллер, Мел Гібсон, Едді Мерфі, Гелен Гант, Едвард Нортон. Ліза зіграла у відомих фільмах, серед яких «Ліпше не буває» (As Good as It Gets, 1997), «Чого хочуть жінки» (What Women Want, 2000), «Не втрачаючи віри» (Keeping the Faith, 2000) та «Черговий тато» (Daddy Day Care, 2003). До «зоряної» ролі в «House M. D.» Ліза Едельстін встигла зіграти ще одного вигнанця — дівчину на виклик у серіалі «Західне крило» (West Wing, 1999–2006). «Я ніколи не була красунею — зіркою телевізійного шоу. Мені завжди діставалися ролі або іронічної найкращої подруги, або транссексуалки, або лесбіянки, або повії», — коментує Едельстін свою роботу до 2004 року, коли їй прислали сценарій перших серій «Доктора Хауса», в який вона тут-таки закохалася.