Знімальний майданчик

Зйомки «House M. D.» ведуться в Лос-Анджелесі (штат Каліфорнія), в павільйонах студії «ХХ століття Фокс» (20th Century Fo x). Все, що ми бачимо на екрані під назвою Принстон-Плейнсборо, — це лише велика декорація. Високотехнологічна операційна, в якій здійснюється порятунок життів, насправді не функціональна: реальну операцію в ній не зробити, оскільки прилади не працюють. Коли за сюжетом потрібне мертве тіло, кладуть під простирадло муляж і накривають із головою. Хоча коматозники, в компанії яких Грегорі Хаус так любить їсти, пити і дивитися телевізор, — не з гуми або пластмаси: їх грають справжні актори з масовки. До речі, телевізор у кабінеті Грега, по якому він так любить переглядати свої серіали, теж не працює: коли потрібно, аби з’явилося зображення, записаний на відео серіал або спортивний матч передають на монітор.

^{Макет декорації лікарні Принстон-Плейнсборо}

Відра для сміття, яких у лікарні чимало, — теж несправжні. Сміття в них викинути неможливо. Ліки, які п’ють хворі, — також несправжні, в тому числі — вікодин доктора Хауса. Пігулки замінені цукерками: льодяниками або шоколадними глазурованими драже. Не працює й ліфт, у якому герої часто з’ясовують стосунки і в якому Грег в одному з епізодів навіть замкнувся, аби, всупереч протестам батьків дівчинки-підлітка, витягнути кліща з її промежини. Пейзажі за вікнами лікарні намальовані на картоні. Сходи, якими герої нібито переходять із поверху на поверх, теж закінчуються глухими стінами. Проте падати з них так само неприємно, як зі справжніх.

Кімната, де зберігається реквізит, називається на знімальному майданчику GR (golden room — «золота кімната»). У ній міститься те, що вважають «золотим запасом» серіалу: голки, контейнери з бутафорською кров’ю, муляжі людських органів, які в серіалі періодично витягують із тіл і пересаджують. Це — синтетичні нирки, печінка, кишки, шкіра, яку розтинають під час операцій. Всередину шкіри додають, залежно від того, що відбувається в епізоді, желатин, кров, тельбухи. Скальпелі та голки — тупі, а ще скальпелі інколи зроблені з гуми. Якщо потрібно показати, як із надрізаної частини тіла цебенить кров, у гумовий скальпель набирається рідина потрібного кольору, актор натискає під час «розтину», і все — кров потекла. Але навіть така бутафорія з часом почала викликати у Джесі Спенсера відразу. «Ми займаємося жахливими речами, — признається він. — Але чого не зробиш заради шоу!»

^{Бутафорське серце доктора Хауса}

Проте лише частина паразитів і людських органів у серіалі — муляжі. Більшість — тривимірна комп’ютерна графіка. У тому числі — жуки-паразити, яких Ембер Волакіс використовує в одному з епізодів четвертого сезону для постановки діагнозу. Серіал взагалі наповнений візуальними ефектами.

Найпоширеніші — ті, на початку яких показано, як усередині організму людини щось відбувається, а ближче до фіналу — як ці процеси пояснює Хаус. Крім того, на моніторах комп’ютерів, за якими сидять лікарі, досліджуючи нутрощі пацієнта, з’являється зображення органів. Це — комп’ютерна графіка, хоча картинки — не для слабкодухих та вразливих, настільки вони вийшли реалістичними. Переміщення по тілу, робота органів зсередини, розвиток хвороби «в розрізі» — це все виконано у форматі 3D-анімації, тривимірної графіки. Спецефекти, за словами Девіда Шора, доречні лише тоді, коли не є самоціллю, а доповнюють розповідь Хауса. «У нього ж не рентгенівський зір! — пояснює продюсер. — Але завжди краще, коли не лише лікар розповідає, що і як сталося, але й глядач при цьому бачить ілюстрацію його розповіді». Самі по собі пояснення Грега малозрозумілі глядачам, котрі не мають стосунку до медицини, і тому повною мірою працює принцип сценариста: «не скажи, а покажи».

Інколи пацієнтові за сюжетом потрібно несподівано посиніти, а припиняти зйомку і звати візажиста, який «підсинить» актора, — значить, погіршити темпоритм, збити настрій у кадрі, що вплине на реалістичність того що відбувається. Цей жорсткий реалізм, котрий межує з натуралізмом, став однією з візитних карток «Доктора Хауса». Тому всі зміни, що відбуваються з пацієнтом у кадрі, досягаються за допомогою візуальних ефектів, комп’ютерної графіки. Наприклад, майстри зі спецефектів спочатку обвивають актора трубками, з яких струмить кров, а вже потім фахівці за допомогою комп’ютера обробляють кадр, прибираючи ці трубки. Перш ніж писати черговий епізод, сценаристи радяться з майстрами спецефектів, запитуючи, чи можливе таке дійство в кадрі в принципі, і якщо можливе, то наскільки воно реальне. При відтворенні внутрішніх органів «чарівники» стежать за реальністю того, що відбувається: побачене не повинне навіть віддалено нагадувати комп’ютерний малюнок. Це складно, зізнаються фахівці, але в «House M. D.» інакше не можна.

^{Автобусна аварія — кадр із серіалу}

Епізод із четвертого сезону, в якому захворіла жінка-дослідниця, що перебувала на Південному полюсі, серед снігів і криги, можна вважати своєрідною відповіддю американським фільмам-катастрофам. Вічна мерзлота і снігова буря, що їх ми бачимо на екрані, — результат роботи фахівців, які створили за короткий термін тривимірну картинку, яка один в один відповідає реальності. Акторів знімали в павільйоні, після чого накладали кадри один на один і коригували на комп’ютері.

Два останні епізоди четвертого сезону, в яких Ембер отримує не сумісну з життям травму, на автобусі доправляючи п’яного Хауса додому з бару, є неймовірним і, здавалося б, неможливим змішенням жанрів авторського кіно, фантастики й екшену. Центральна сцена тут — аварія. Перш ніж зняти її, використавши спеціальний макет, побудований у павільйоні, сцену заздалегідь розкадрували на папері, намалювавши своєрідну графічну історію. Лише після цього в макет автобуса, який повинен був перевертатися, пустили акторів і каскадерів, перед цим вказавши кожному місце, куди потрібно впасти. Статисти за кадром закидали «постраждалих» скалками бутафорського скла. Потім аварії надали натуралістичності за допомогою комп’ютерної графіки.

^{Особисті стільці акторів у гримерці}

Щоправда, творці спецефектів ризикують не менше, ніж ризикували б каскадери або актори. Річ у тому, що кожна натуралістична сцена, навіть якщо вона повністю вигадана і намальована на комп’ютері, обов’язково проходить цензуру: глядача не можна шокувати побаченим, якщо картинка має вигляд занадто натуралістичний. Перелік того, що заборонено, вірніше, не рекомендовано цензурою до показу, не доступний. Судячи з того, що ми бачимо в серіалі, обмеження мінімальні. Все-таки «Доктор Хаус» виграє багато в чому саме завдяки створенню на знімальному майданчику атмосфери достовірності того, що відбувається.

Ну і, звичайно, не всі дерева в серіалі намальовані. Натурні зйомки також є, вони проходять в університетських містеч ках Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі й університету Південної Каліфорнії. А пілотна серія знімалася в канадському Ванкувері. Автомобілі, на яких їздять персонажі, і, зрозуміло, мотоцикл Грегорі Хауса — справжнісінькі.