Едвард Воглер, мільйонер-самодур
Едвард Воглер, мільйонер-самодур
Поява в лікарні Принстон-Плейнсборо такої людини, як Едвард Воглер (Edward Vogler), якого грає актор Шай МакБрайд (Chi McBride), лише здається несподіваною. Насправді творці «House M. D.» прорахували все дуже точно. Ближче до середини серіалу глядачі, що прийняли Грегорі Хауса — принципово нового героя — могли відчути втому від одноманітності. Ось уже кілька тижнів поспіль геніальний діагност лише те і робить, що виявляє невидимого ворога, перемагає його і при цьому примудряється безкарно принижувати не лише своїх підлеглих і єдиного друга Джеймса Вілсона, але і безпосереднього начальника — доктора Лізу Кадді. Чому його терплять, не звільняють і таємно обожнюють, глядачі вже знають. Нічого нового усередині серіалу за цей час не сталося. Тому потрібен був персоніфікований ворог, якого не виявить МРТ і якого не позбудешся фразою «починайте лікування». До того ж Хаус здається надто вже невразливим для свого оточення. Йому потрібно влаштувати хороший струс.
Едвард Воглер
Так у чотирнадцятій серії з’явився чорношкірий дебелий мільйонер Едвард Воглер, котрий, вклавши 100 млн дол. у розвиток лікарні, стає головою ради директорів Принстон-Плейнсборо. Інтерес Воглера до лікарні пояснюється просто: як власник крупної фармацевтичної фірми він хоче перетворити медичну установу на лабораторію, де випробовуватиме свої препарати на хворих. Спочатку глядачі й керівництво лікарні сприймають Едварда Воглера як мецената й філантропа. Тим більше, що автори серіалу свідомо збивають глядачів з пантелику кольором шкіри мільйонера.
Річ ось у чому: з міркувань політкоректності, що в Сполучених Штатах дедалі більше домінують і визначають манеру суспільної поведінки, темношкірий американець не може бути виведений головним лиходієм, якому протистоїть білий. У кращому разі афроамериканець може бути рівноправним членом команди «хороших хлопців» (як у випадку з Ериком Форманом), в гіршому — може бути не головним «поганим хлопцем», а його підручним, менш значимим персонажем. Наприклад, американські поліцейські серіали останніх років показують команду сищиків, у якій рівноцінні ролі грають білий, чорношкірий, жінка й азіат. Таку картину, зокрема, ми спостерігаємо в серіалі «Декстер» — одному зі згаданих раніше культових серіалів останніх років: «убивчим» відділом поліцейського управління Маямі тут керує жінка. Вона — кубинка, а в підпорядкуванні у неї біла жінка, латиноамериканець, чорношкірий і японець. Тому в серіалі «Доктор Хаус» чорношкірого філантропа спершу ніхто ворогом не вважає, бо це не в традиціях актуальної масової культури, законів якої дотримуються творці серіалів.
Коли Хаус починає конфліктувати з Воглером, це спочатку не сприймається серйозно. Кадді списує таку поведінку Грега на расизм, у якому його неодноразово звинувачували, а членам його команди взагалі байдуже: їхній бос знайшов чергову жертву для своїх дотепів. Так само здається і глядачам. Але вже на початку п’ятнадцятої серії ситуація прояснюється: Воглера Хаус ненавидить не тому, що Хаус — расист і мізантроп, а через те, що мільйонер банально купив лікарню разом із людьми, і тепер розпоряджається всім, як своєю власністю. І бавиться своїми живими іграшками: Воглер отримує задоволення, сварячи членів команди Хауса між собою і шантажуючи їх звільненням. Грег навіть прозвав Воглера «безжалісним корпоративним рейдером», натякаючи на те, що мільйонер не пожертвував лікарні ні копійки, а захопив її без бою.
Доктор Хаус і Воглер
І доктор Хаус негайно дає мільйонеру бій. Воглер спокійний: він певен, що легко впорається з непокірним лікарем, навіть намагається купити його гарне ставлення. Грегорі за дорученням мільйонера повинен виступити перед шанованими людьми з позитивним відгуком про новий препарат Воглера. Характер у Хауса, звісно, поганий, але його професійна репутація бездоганна, і йому повинні повірити, а значить — і схвалити розробки Воглера. Проте в своїй промові Грегорі Хаус обмежився декількома фразами, з яких виходило: препарати Воглера таки сумнівні. Це розлютило мільйонера.
Кадді: Воглер хоче тебе звільнити. Закрити весь відділ.
Хаус: Добре хоч, що ти боролася за мене, еге ж? Сукня була непоганою тактикою, але треба було довести справу до кінця — додати брудний вікенд у Вегасі. Що-небудь, що показало б твої справжні адміністративні навички.
Грегорі відмовчується, він чомусь переконаний у власній невразливості. І продовжує рятувати життя, незважаючи на чорні хмари, що згущуються над його головою. Це ще одна метафора, використана творцями фільму: перша пряма загроза улюбленцеві публіки нависає над ним «чорною хмарою» у прямому розумінні слова, Едвард Воглер — чорна й огрядна людина.
Звільнення неминуче: рада директорів Принстон-Плейнсборо залякана погрозою Воглера позбавити лікарню гранту в 100 млн дол., якщо Хауса не виженуть. Для того, щоб звільнення стало легітимним, не вистачає лише двох голосів — Лізи Кадді та Джеймса Вілсона. І тоді оскаженілий Воглер робить фатальну помилку — він миттєво звільняє непокірного Вілсона, намагаючись таким чином залякати не лише Кадді, але і решту членів ради директорів. Проте він домагається протилежного ефекту. Ліза Кадді пояснює колегам: якщо зараз вони дозволять мільйонерові позбутися Вілсона, то дуже скоро у такий самий спосіб може втратити роботу будь-хто з них, у тому числі вона сама. Отже, справа тепер була вже навіть не в Грегорі Хаусі, якому Кадді не дозволяє виходити за рамки пристойності й невиправдано ризикувати життям пацієнтів. Може постраждати репутація лікарні, адже користь від препаратів Воглера насправді сумнівна.
Вирішивши, що навіть заради мільйонів не варто опинятися під контролем їхнього власника, рада директорів голосує за відставку Едварда Воглера. Така професійна солідарність, по множена на логіку того, що відбувається, не дивувала ні Америку, ні глядачів у Європі. Проте українські глядачі змушені зізнатися собі: така солідарність у переважній більшості вітчизняних трудових колективів, на жаль, неможлива. Конфлікт із власником і працедавцем зазвичай розвивається не на користь найнятого працівника. І ми не готові ще в повній мірі оцінити вчинок Лізи Кадді, яка по всьому сказала Грегорі Хаусу: «Ти вартував мені ста мільйонів доларів». Хаус теж не був здивований учинком колег: він якимсь незрозумілим чином передбачав саме такий фінал конфлікту з Воглером.