Роман з вікодином
Роман з вікодином
Грегорі Хаус не завжди був таким жовчним, уїдливим, дратівливим циніком. У студентські роки він навіть умів усміхатися, про що свідчить знайдений колегами в його будинку випускний альбом. Іншим його пам’ятає і колишня дружина, Стейсі Ворнер, яку він звинувачує в усіх своїх бідах. Грегорі переконаний: саме через учинок Стейсі він остаточно розчарувався в житті. Це з її вини він став самітником і мізантропом.
Улюблені «ласощі» Хауса — вікодин
Певна річ, Хаус навряд чи змінився кардинально. Він і до каліцтва був не найприємнішою в спілкуванні людиною. Проте оскільки така розсудлива і ра ціональна жінка, якою постає перед нами наприкінці першого сезону Стейсі, полюбила Грегорі, значить, до хвороби він умів залицятися до жінок і подобатися їм. Зрозуміло, коли Стейсі познайомилася з Хаусом, він уже був неординарною особистістю. Можливо, їй навіть довелося боротися за своє кохання з іншими шанувальницями цієї нестандартної і талановитої людини. Але саме максималізм Хауса і його небажання пристосовуватися до складної ситуації призвели до розриву. Якби на місці Стейсі опинилася інша жінка, можливо, вона не взяла б на себе відповідальності за вирішення долі Грегорі, або після цього спробувала б урятувати їхні стосунки за будь-яку ціну.
Знайомлячи нас зі Стейсі Ворнер, творці «House M. D.» нарешті пояснюють, що сталося з Хаусом. Внаслідок лікарської помилки у нього надто пізно діагностували некроз — патологічний процес, що виявляється в поступовому відмиранні тканин живого організму. В Хауса був уражений чотириглавий м’яз стегна, і лікувати його почали із запізненням. Хвороба прогресувала, Хаус відчував постійний нестерпний біль і вимагав морфіну, ризикуючи потрапити в залежність від наркотиків.
Кадді: Є шанс, що він виборсається і збереже ногу.
Стейсі: І що?
Кадді: Можливо, біль не відпустить до кінця життя. Є третій варіант — операція. Щось середнє між тим, що ми вже зробили, і ампутацією.
Стейсі: Він не любитель чогось середнього.
Хаус навіть перебував у стані клінічної смерті, настільки кепськими були його справи. Стейсі вмовляла чоловіка погодитися на ампутацію, аби врятувати життя. Проте Грегорі, котрий до цього легко переконував хворих пожертвувати кінцівкою, аби зберегти життя, сам волів померти, тільки б не стати безпорадним калікою. Врешті-решт, скориставшись тим, що Хаус укотре знепритомнів від болю, Стейсі підписала дозвіл на єдино можливу операцію: Грегу видалили частину омертвілої м’язової тканини. Ноги не ампутували, але і не врятували — той самий «серединний» захід, яких терпіти не міг Хаус. Відтоді нога не може нормально функціонувати, він мусить терпіти хронічний біль і для полегшення приймати знеболювальне.
Так у Грегорі Хауса закінчився роман зі Стейсі і почався роман з вікодином.
Вікодин (гікодан, лортаб, гідрокодон, туссіонекс) — ефективний наркотичний знеболювальний і протикашлевий засіб, що містить гідрокодон і парацетамол (ацетамінофен). Наявність у препараті парацетамолу підсилює аналгетичний ефект гідрокодону. У зв’язку з тим, що є вірогідність накопичення в організмі парацетамолу в токсичних концентраціях, добова доза ліків обмежена. Терапевтична доза у розмірі 5–10 мг фармакологічно еквівалентна 60 мг морфіну. Існує небезпека звикання, порівняна з кодеїном. Тривалий прийом у великих дозах може викликати слабку ейфорію, а надалі — хворобливу пристрасть. При передозуванні з’являється головний біль, сухість у роті, загальна слабкість, сонливість. Був рекомендований до заборони в США. Побічними ефектами від прийому вікодину є алергічні реакції, слабкість, запаморочення, гіпервентиляція, втрата свідомості, пожовтіння очей або шкіри, кровотечі, гематоми, сухість у роті, нудота, блювота, зниження апетиту, м’язові судоми, підвищене потовиділення, припливи, свербіж, дзвін у вухах, повна втрата слуху, затримка сечовипускання, зниження сексуального потягу.
Зустріч Хауса і Стейсі відбувається в лікарні через п’ять років після розриву. Доктор почав регулярно й у великих дозах вживати вікодин одразу після операції. Знаючи про небезпеку, яку тягне за собою регулярне неконтрольоване вживання цього знеболювального препарату, будь-хто з нас може поставити діагноз Грегорі. Хаус п’ять років приймає ліки, що викликають наркотичну залежність і сприяють руйнуванню особистості. Отже, він — системний наркоман, який потребує спеціального лікування.
Спроби головного героя «зав’язати» з наркотиками глядач спостерігає протягом трьох сезонів. Всі вони закінчуються невдачею. Вперше Хаус намагається довести Кадді, що цілком може обходитися без вікодину. У результаті він втрачає здатність концентруватися, ставити правильний діагноз, наслідок чого — лікарська помилка, що ледве не стала фатальною для пацієнта. Повторно Кадді сама висуває своєму підлеглому умову — він повинен кинути вікодин, погодившись пройти курс лікування за програмою, що передбачає використання метадону.
Метадон (6-(діметиламіно)-4,4-діфеніл-3-гептанон) — синтетичний лікарський препарат з групи опіатів, котрий застосовують як анальгетик, а також при лікуванні наркотичної залежності. Метадон широко застосовується у ряді країн в замісній терапії вживання важких наркотиків як препарат, котрий може послабити дію героїну, замінивши його в організмі наркомана («метадонова програма»). Виробництво і будь-яке використання метадону в Україні заборонене законом. З клінічної точки зору залежність від метадону мало відрізняється від героїнової або опійної залежності.
Проте це також не допомагає. Тоді Кадді йде на крайні заходи — сама видає Хаусу ліки в допустимих дозах. Але незабаром і цей метод виявляється недієвим. У моменти кризи Вілсон знаходить свого друга в повній «відключці» і нічого не може з ним вдіяти — Грег у такі періоди запросто змішує вікодин із віскі або горілкою. Одного дня колеги трохи не купилися на одну з найекстравагантніших витівок доктора Хауса: він підробляв аналізи, які показували у нього ракові метастази. На таку хитрість він пішов, аби випробувати на собі новий метод лікування, що передбачає вживання сильних галюциногенів.
Тим, хто переймається через пристрасть Грегорі Хауса до наркотиків, автори серіалу спробували зробити подарунок. Наприкінці другого сезону на доктора здійснено замах: ненормальний чоловік колишньої пацієнтки Грега вистрілив у нього з пістолета. Коли Хаус лежав у комі, у нього були галюцинації, під час яких він отримав підказку — використовувати для лікування кетамін.
Кетамін (кетаміну гідрохлорид, (±)-2-(2-хлор феніл)-2-(метиламіно)циклогексанон (у вигляді гідро хлориду) — NMDA-антагоніст, що за високої концентрації зв’язує опіоїдні мю- і сигма-рецептори. Це засіб, що надає при внутрівенному і внутрішньом’язовому введенні загальну анестезуючу (наркотизуючу) і анальгезуючу дію. У дозах 1,5–4 мг/кг використовується як потужна психоактивна речовина. Препарат також може діяти як ефективний антидепресант, хоча його галюциногенні властивості навряд чи коли-небудь дозволять застосовувати його для боротьби з депресією. Загальна анестезія, викликана кетаміном, отримала назву дисоціатив ної, оскільки дія препарату пов’язана переважно з пригноблювальним впливом на асоціативну зону головного мозку. Простіше кажучи, кетамін притлумлює больові імпульси, які уражене місце посилає в головний мозок. У результаті мозок не реагує на біль. Кетамін показаний в екстреній хірургії і на етапах евакуації. Зокрема у хворих із травматичним шоком та крововтратою, коли необхідне швидке введення наркозу і треба домогтися кардіостимулюючого ефекту. Препарат застосовують також під час різних хірургічних операцій (включаючи кардіохірургію), для комбінованої внутрівенної анестезії, а також при ендоскопічних процедурах, катетеризації серця, невеликих хірургічних маніпуляціях, перев’язках, у тому числі в стоматологічній, офтальмологічній і отоларингологічній практиці. Є дані про успішне вживання кетаміну в акушерській практиці при кесаревому розтині.
Почавши приймати кетамін, Хаус відчув поліпшення. Біль, що мордував його останні п’ять років і заглушувався вікодином, під впливом кетаміну відступив. Грег почав бігати вранці, відмовився від палиці, але, за спостереженням Вілсона, радощі життя до його друга так і не повернулися. Хаус не просто звик відчувати біль і притлумлювати його знеболювальним, отримуючи від цього наркотичний ефект. Ейфорія від сп’яніння вікодином — не головне для Грегорі. Сенс його буття — порятунок життів, нехай навіть урятований ним пацієнт, вийшовши з лікарні, за де який час помре. Наприклад, так відбувається з безнадійними онкологічними хворими або з людьми, яким пересадили чуже серце. Проте Хаус дарував їм не надію на порятунок, а реальні тижні, місяці, навіть роки життя — найкоштовніше, що лікар може подарувати пацієнтові.
У зв’язку з цим показовим можна вважати епізод, з якого починається другий сезон: доктор Хаус, традиційно порушуючи всі можливі правила, привозить у лікарняне відділення ув’язненого, засудженого до страти. Вирок остаточний, оскарженню не підлягає, але перш ніж убивця сяде на електричний стілець, Хаус вилікує його і заодно з’ясує, що причини, які штовхнули пацієнта на здійснення серії жорстоких і безглуздих вбивств, криються в його хворобі. Так тяжка недуга, не виявлена вчасно, все-таки убила людину.
Хаус роз’їжджає на скейті, тимчасово позбавившися болю в нозі
Як відомо, ефективність лікування безпосередньо пов’язана з правильною постановкою діагнозу. А для цього Грегорі Хаус повинен увімкнути свій потужний інтелект. Одна з інтриг кожного епізоду полягає в тому, що, починаючи вивчати симптоми, доктор робить раз по раз декілька помилок, внаслідок чого лікування, почате його командою, може вбити пацієнта. А інколи через помилку Хауса хворий і насправді опиняється на краю загибелі, його серце зупиняється, і доводиться негайно застосовувати електрошок для запуску найважливішого життєвого органу. Хаус часто ризикує, він може навмисне зробити боляче пацієнтові або ввести його в кому, готовий навіть убити пацієнта, аби вірус, котрий уразив людину, проявив свої властивості в нестандартних умовах. І виявивши врешті-решт чергового паразита, Грег тут-таки витягує людину з того світу, щоразу пожинаючи лаври. Застосовуючи свій улюблений метод спроб і помилок, Хаус помиляється в середньому чотири рази за одну серію. Правильний діагноз і порятунок приходять зазвичай на 36–38-й хвилинах, аби залишився час на вдячність хворих, що вже встигли зневіритися, і заодно — на докори Лізи Кадді.
Виявляється, біль і його послаблення під дією вікодину допомагають Грегорі Хаусу зосереджуватися і знаходити вирішення чергової медичної проблеми. Потому як одного дня він помилився з діагнозом і хворий замалим не помер, доктор рішуче відмовляється від кетаміну. В результаті повертаються біль, кульгавість, вікодин і колишні геніальні здібності. Тому не буде великою натяжкою провести паралель між доктором Хаусом і типовим героєм американського вестерну.
Клінт Іствуд в образі Вільяма Мані
У творах цього чисто американського жанру шляхетні одинаки, які шукають пригод і відновлюють справедливість, розправляються з ворогами та приймають важливі для сюжету рішення, лише як слід відсьорбнувши нерозбавленого віскі просто з пляшки. Свої неймовірні подвиги ці «дикі гуси Дикого Заходу» здійснюють у стані середнього алкогольного сп’яніння. Створивши в 1992 році так званий антивестерн «Непрощений» (Unforgiven), який отримав «Оскара» у чотирьох номінаціях, зірка вестернів Клінт Іствуд чітко показав: його герой, колишній суперкілер Вільям Мані, кинув пити — і перестав бути супергероєм, втратив професійні навички. Аби відновити їх та покінчити з бандою шерифа-садиста, Мані знову починає пити. І тепер йому не страшний десяток озброєних поліцейських і бандитів, що долучилися до них, — п’яний герой карає їх, не знімаючи капелюха. Отже, постійне відчуття болю, змішаного з наркотичним кайфом, — ознака професійної придатності суперлікаря. Недаремно щур, якого завів у себе Хаус, названий на честь Стіва МакКвіна, котрий зіграв, до всього, у багатьох вестернах. До речі, МакКвін — один із улюблених акторів Г’ю Лорі.